Люди, які привели космонавтику у сучасну Україну
Михайло ЯНГЕЛЬ
Янгель
Михайло Кузьмич ( 25 жовтня 1911, с. Зирянова Іркутської губернії, тепер
Нижньоілімський район, Іркутська область —
25 жовтня 1971, Москва) — вчений-механік, конструктор у галузі
ракетно-космічної техніки.
Дід Михайла Кузьмича по батьковій лінії, Лаврентій, був висланий iз Чернігівської губернії за бунтарство на каторгу, а потім на вічне поселення. Із дружиною та дітьми він у 1880-х роках оселився в с. Зирянова, де згодом народився майбутній конструктор. Через це, як згадував сам Янгель, на батьківщині його з трьома братами називали «хохлами».
Під його
керівництвом і за участю створено кілька класів і поколінь радянських
стратегічних бойових ракет, зокрема одно- і двоступінчасті ракети на висококиплячих
компонентах палива з автономною системою керування 1-го покоління,
двоступінчасті ракети з дальністю польоту понад 11 тис. км і складними
рішеннями бойових завдань, ампулізована рідинна ракета зі строком перебування в
заправленому стані понад 5 років, твердопаливні ракети з високими техніко-та
ктичними характеристиками. Під час проектування бойових ракет передбачалося
використання їх і як носіїв космічних апаратів, що привело до появи штучних
супутників Землі («Космос», «Циклон», «Зеніт»).
Створив науково-конструкторську школу. На
переговорах про скорочення стратегічних озброєнь США вимагали знищити передусім
саме ці ракети — адже вони були практично невразливі для засобів протиракетної
оборони США. Унікальну систему для дальнього виявлення міжконтинентальних
балістичних ракет було зорієнтовано на пів ніч, на висоту орбіти 1300 км.
Орбітальну
головну частину, що з'являлася з протилежного боку на низькій орбіті (120 км),
виявити було практично неможливо. Наявність на озброєнні цієї ракети змусила
США розпочати переговори про обмеження стратегічних озброєнь, в результаті яких
США припинили роботи по розгортанню системи ПРО «Сейфгард». Комплекс 8К69 було
знято з озброєння у 1983 р. Таким чином із створенням та розгортанням ракет
другого покоління було досягнено паритету в галузі стратегічних озброєнь, і це
стало осново ю для початку переговорного процесу. Колектив розробників цих
ракет у КБ «Південне» за цей час виріс до найбільшого в галузі спеціалізованого
головного проектно-конструкторського підприємства і перетворився на
науково-конструкторську школу М.К.Янгеля. М.К.Янгель рано пішов з життя —
надлюдські перевантаження, стреси далися взнаки. Серце зупинилося в день
60-річчя вченого. Ім’я Михайла Янгеля носить КБ „Південне”, засновано стипендію
його імені у Дніпропетровському державному університеті та Московському
авіаінституті. Його іменем названі вулиці у Дніпропетровську, Москві, Байконурі
й ціле селище в Іркутській області (Росія).
Ім’ям
Михайла Янгеля названі А остання розробка конструктора – ракета астероїд та
кратер на Місяці, пік на Памірі, океанський суховантаж „Академік Янгель”. СС-18
– внесена до „Книги рекордів Гінеса” як „найпотужніша міжконтинентальна
балістична ракета у світі”.
Володимир Челомей
Володимир Миколайович Челомей (30 червня
1914, Седльце — 8 грудня 1984, Москва) — вчений механік, фахівець у галузі
динаміки стійкості складних коливальних систем, генеральний конструктор
ракетно-космічної техніки, дійсний член АН СРСР (з 1962 року), дійсний член
Міжнародної академії астронавтики (з 1974 року). У студентські роки активно
займався науковою роботою. За час навчання в КАІ ним було опубліковано більше
20 наукових статей.
У 1936 році літографським способом була видана його робота
«Векторне обчислення», яка стала для студентів основним навчальним посібником.
Відмінною рисою багатьох його робіт було те, що результати досліджень відразу
втілювалися на практиці. Проходячи практику на Запорізькому моторобудівному
заводі, він «… виконав велику обчислювально-дослідну роботу по круговим
коливанням авіамоторів» і «…проявив особливо високу теоретичну та інженерну підготовку».
Ця та інші роботи Челомея дозволяли з'ясовувати причини відмов авіадвигунів.
Вже тоді у нього виник задум пульсуючого повітряно-реактивного двигуна, і він,
отримавши дозвіл, проводив на обладнанні заводу досліди в інтересах його
розробки та створення. Розробками В. М. Челомея зацікавилося командування ПМФ,
і в червні 1954 року в підмосковному Тушино на моторному заводі № 500 була
створена спеціальна конструкторська група з проектування крилатої ракети
другого покоління. У цій ракеті реалізовувалися нові ідеї вченого: по-перше,
ракета містилася в транспортно-пусковому контейнері, закритому герметичною
кришкою; по-друге, крила ракети в контейнері знаходилися у згорнутому стані і
розкривалися після старту; по-третє, застосовувався пороховий прискорювач для
виведення ракети з контейнера. В. Н. Челомею належить велика заслуга у
створенні основної ударної сили РВСП, знаменитої «сотки» — міжконтинентальної
ракети УР-100, що забезпечила стратегічний паритет з США. Більше тисячі УР-100
було встановлено в шахтні споруди на території СРСР. Причому «сотка» легко
могла модернізуватися, і таких модифікацій налічувалося безліч: УР-100К,
УР-100У, УР-100НУ та інші. Челомей спочатку поставив на перше місце не тільки
високу надійність ракетного комплексу і точність попадання головної частини в
ціль, але і дешевизну у виготовленні, і простоту в експлуатації. Автор багатьох
праць (здебільшого засекречених), за довоєнного часу — писав також українською
мовою. З 1950-их років брав активну участь у різних проектах ракетобудування в
СРСР, був одним з головних учених-консультантів у галузі ракетних двигунів для
ракет та літаючих апаратів, переважно військового призначення.
Головний керівник радянської космічної
програми. Конструктор супутників «Протон», «Польот», «Космос-1267», орбітальних
станцій «Салют-3» і «Салют-5». В його конструкторському бюро розроблено й
виготовлено крилаті ракети 10ХН, ракету-носій «Протон», штучні супутники Землі
серій «Політ» і «Космос», орбітальні станції «Салют-3» і «Салют-5».. На його
рахунку відправка у Всесвіт апаратів серії «Зонд» , «Луна», «Венера», «Марс»,
«Вега», а також орбітальних станцій «Мир», «Салют». Саме В. Челомею належить
ідея й реалізація транспортного орбітального корабля багаторазового
використання.
Гліб Лозино-Лозинський
Один
з провідних розробників радянської авіаційно-космічної техніки Доктор технічних наук, Герой Соціалістичної Праці (1975), лауреат Ленінської (1962) і
Сталінських (1950, 1952) премій, Генеральний конструктор ВАТ НВО «Блискавка»,
генерал-майор (1999). Народився 25 грудня 1909
року (за новим стилем - 7 січня 1910 року), в місті Києві в сім'ї столбового
дворянина. Батько був присяжним
повіреним. Коли почалася революція Лозино-Лозинський жив у місті
Кременчуці. Тут Гліб закінчив трудову
школу, причому пішов одразу в сьомий клас. Потім два роки провчився в
профтехшколі, де отримав спеціальність слюсаря. В авіації починав як фахівець із двигунів, створив першу
в країні форсажну камеру для турбореактивного двигуна. Керівник проекту
«Спіраль». Провідний розробник МТКК «Буран».
Керівник проекту багаторазової
авіаційно-космічної системи «МАКС». Програма «МАКС» отримала золоту медаль (з
відзнакою) і спеціальний приз прем'єр-міністра Бельгії в 1994 році в Брюсселі
на Всесвітньому салоні винаходів, наукових досліджень і промислових інновацій
«Брюссель-Еврика-94».
Автор десятків інших проектів. В ОКБ Мікояна з 1941 року. Учасник організації серійного виробництва
винищувачів від «МіГ-9» до «МіГ-31». Головний конструктор з 1971 року. Брав
безпосередню участь у створенні фронтового винищувача «МіГ-29». Генеральний
конструктор літака-перехоплювача «МіГ-31» Г. Є. Лозино-Лозинський був удостоєний звання Героя Соціалістичної
Праці. Жив у місті Москві. Раптово помер 28 листопада 2001 року на 92-му році
життя. Похований у Москві на Донському кладовищі.
Немає коментарів:
Дописати коментар