ПЕТРИКІВСЬКИЙ РОЗПИС (1ч.)

Український петриківський розпис у СВІТІ

Петриківський розпис увійшов яскравою і барвистою сторінкою в історію культури України.

Мальовниче село Петриківка Дніпропетровської області – широко відомий у світі осередок Українського народного декоративного розпису, історичне коріння якого походить від древніх традицій настінних розписів, що сягають у глибину тисячоліть, аж до часів появи праматері української архітектури – білої селянської хати-„мазанки”. Ці орнаменти несли глибоку космогонічну символіку та особливе магічне значення своєрідного оберегу, що як і народна пісня зцілює та оберігає душу людини.  Сьогодні це мистецтво являє собою унікальний релікт безперервної національної традиції, що делегує в сучасний світ самобутню культуру Придніпров’я – історичної колиски 

Історія

З давніх давен сільські малювальниці – майстрині по розпису хат та їх внутрішньому оздобленню – прикрашали селянські помешкання зображеннями дивовижних квітів та птахів. Поступово розпис був витіснений паперовими «мальовками», які стали улюбленою прикрасою в оселях. 

Уславлений осередок декоративного розпису – селище Петриківка, що в Дніпропетровській області, на всьом Придніпров’ї відоме доброю водою й запашним домашнім хлібом, який не розучилися пекти місцеві господині. 
А головне – це єдиний у всьому краї острівець, що лишився від колись могутнього материка символічно-декоративного малювання. Щоб поглянути на зразки петриківського розпису і познайомитись із майстрами їдуть сюди звідусіль. Навіть за радянських часів, коли обласний центр – Дніпропетровськ – був закритим містом, до Петриківки навідувались іноземці.

Село Петриківка було засноване у ХVII-му столітті козаком Петриком, уродженцем Полтави, як козацький зимовий стояк. Починаючи від 1 772-го року вона бурхливо розбудовувалася внаслідок переселення жителів із старовинного козацького поселення Курилівки, яка на той час уже мала понад 500 років  історії.

Традиції

Розписувалися не лише інтер’єр та екстер'єр хати, але також і клуні та всі господарські споруди, утворюючи єдиний ансамбль селянської садиби в гармонії з оточуючою величною та водночас лагідною природою Придніпров’я, що формувала особливий характер людини та її культури. Петриківський розпис віддзеркалював духовну єдність людини з природою, ідею циклічності життя, яка проводилася не лише в самому творі але і в традиції щороку заново розписувати хату, що також відповідало внутрішній потребі людини в оновленні житла, сприяло розвитку майстра та школи. В світлоносній палітрі Петриківського розпису, яка будується на особливому сполученні та грайві базових кольорів спектру, закодовано образ сонячного світла.

Не менш цікавою є символіка мотивів розпису, так композиція букет-вазон це одвічний образ квітучого дерева життя; лиштва (фриз) символізує безкінечність; квітка – вершина краси природи, її апогей; калина – символь дівочої вроди; мальва – козацької доблесті; дуб – вияв сили та мужності; зображення птаха – символ гармонії, світла, щастя; півник символізує пробудження, відродження; зозуля уособлює таємницю вічного плину часу.

В невпинному синтезі досвіду поколінь народних майстрів формувалися традиції широкого універсального творчого методу Петриківського розпису, основаного на народному баченні світу, що забезпечували вільне виявлення творчої особистості народного майстра. Це мистецтво неодноразово виявляло свою феноменальну стійкість та життєздатність в драматичних обставинах історії, відроджуючись з попелу ординських згарищ та поневолення, регенеруючи відсічені від коренів віти свого мистецького «Рай – дерева» . 

Сьогодні

Сьогодні це мистецтво являє собою унікальний релікт безперервної національної традиції, що делегує в сучасний світ самобутню культуру Придніпров’я – історичної колиски Запорізького козацтва, його могутній демократичний дух, своєрідність поетичного світосприйняття та глибину епічного образотворчого народного мислення. Петриківський розпис відзначається особливою самобутністю та водночас органічно продовжує народні традиції регіону Придніпров’я, що являв собою феноменально багатий пласт національної ькультури України. 

Зараз Петриківка – це селище міського типу, усього 5 тисяч людей. Славиться вона не лише художниками, а й майстрами з різьблення по дереву, плетіння з лози і соломи, вишивальницями. По всьому світу розходяться звідси унікальні сувеніри. Декоративному ж розпису тут навчають ще з дитсадка. Потім у школі – на уроках праці. Діти отримують навички, а що вже далі з ними робити, вирішують самі. Та зазвичай молодь унікального селища не пов’язує свої професійні плани з народним мистецтвом. Ні державного стимулювання, ні великих замовлень.